Найголовніше за вихідні в Україні
Posted in: Європа | Comments (0)
Три телевізійних канали (5 канал, TVi, ТРК “Чорноморська”) припинили своє мовлення на 1 годину (19:00-20:00 за київським часом) на захист свободи слова. Це був попереджувальний страйк, якщо уряд продовжує порушувати свободу слова, вони будуть продовжувати страйк.
Громадський рух “Стоп цензурі!” готовий закликати журналістів до загальнонаціонального страйку.
Proof @ August 15, 2010
Річниця війни у Грузії 2008 року
Posted in: Азія, СНД | Comments (0)
Як ми всі знаємо, два роки тому розпочалася російсько-грузинська війна інспірована російським урядом і президентом. Станом на сьогодні близько 20% території Грузії лишаються окупованими російськими військами. Росія порушує договір про припинення вогню Мєдвєдєва-Саркозі. Росія знову показала своє справжнє обличчя. Увесь світ має зрозуміти, що Росія не виконує міжнародних угод. Я дійсно вірю, що територіальна цілісність Грузії буде відновлена.
Proof @ August 9, 2010
Європейський суд з прав людини і Україна
Posted in: Європа | Comments (0)
Ось натрапив на дуже цікаву статистику стсовно України!
У зв’язку із відсутністю української мови пропоную FR та EN.
Proof @ August 3, 2010
5 анафем проти української церкви
Posted in: Європа, Азія | Comments (3)
1. 1416 року Московський митрополит Фотій та Собор російських єпископів піддали анафемі митрополита Київського Григорія Цамблака. Московська церква не визнавала окремої Київської митрополії у Великому князівстві Литовському і вважала лише себе її правонаступницею. Григорія звинуватили в незаконному привласненні духовної влади. Фотій назвав його «бунтівником, поставленим від несправедливого збіговиська». Заявив: «Маємо його за відкинутого, і відлученого, і проклятого». Українські єпископи та Константинополь проігнорували московське прокляття.
2. У XV сторіччі Київського митрополита Григорія Болгарина висвятив Константинопольський патріарх Григорій Мамма за згодою Папи Римського Пія II. Московський патріарх Іона, який самостійно проголосив автокефалію Російської церкви, не визнав Київського митрополита й оголосив йому анафему. Називав Григорія відступником від православ’я, закликав усіх єпископів розірвати з ним будь-які стосунки. Частина українських єпископів підтримали свого митрополита. Відтак відбувся остаточний поділ митрополій на Київську та Московську. 1469 року Константинопольський патріарх Діонісій затвердив Григорія на київській кафедрі.
3. 1690 року Собор під проводом патріарха Московського Іоакима оголосив анафему «хлібопоклонницькій єресі» – твердженню, що хліб і вино стають Тілом і Кров’ю Христа, якого разом із католиками дотримувалися й українські православні. Заборонили читати богословські твори українців, що «мають єдине бачення з Папою та західною церквою». Серед таких опинилися книжки Петра Могили, Кирила Ставровецького, Симеона Полоцького, Луки Барановича та інших. В Україні та низці православних країн анафему не визнали. Через це новий патріарх Московський Адріан за три роки піддав анафемі всі книжки Києво-Печерської лаври, які друкували українською.
4. 1708 року Російська православна церква наклала анафему на українського гетьмана Івана Мазепу за «хрестовідступництво та зраду великому государю». Це проголосили українські єпископи в присутності Петра І в Глухові. Розірвали гетьманські грамоти та нагороди, потягли вулицями ляльку Мазепи. Згодом кат “повісив” її на площі. Московські єпископи погрожували відлученням усім, хто спокуситься приєднатися до гетьмана в його «богопротивній справі». Торік у Київському патріархаті заявили: РПЦ створила комісію, яка розглядає питання про зняття анафеми з гетьмана. Втім, у червні патріарх Московський Кирило попросив київську владу змінити назву вулиці Івана Мазепи на Лаврську. Важає, що вулиця, яка веде до однієї з найбільших православних святинь, не може носити ім’я відступника церкви.
5. 1997 року Архієрейський собор Російської православної церкви піддав анафемі настоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета. Собор пояснив: “Чернець продовжив розкольницьку діяльність, богохульні “богослужіння”, в тому числі, блюзнірські лжехіротонії, не маючи священного сану, насмілився найменувати себе «Патріархом Київським і всієї Руси-України», продовжував завдавати своїми злочинними діяннями шкоди православ’ю на Україні. Філарет відлучення не визнав. Вважає, що його здійснили з політичних міркувань. Не визнаючи Київського патріархату офіційно, із Філаретом продовжують спілкуватись особисто, зокрема представники Константинопольського патріархату. Своїм патріархом Філарета визнають від 10 до 15 млн. українців.
Proof @ July 31, 2010
МВФ погодив нову кредитну лінію Україні
Posted in: Європа | Comments (2)
Дорогі читачі, гості мого блогу, сьогодні стало відомо, що Міжнародний валютний фонд (МВФ) надав Україні нову кредитну лінію stand-by на суму 10 мільярдів SDR (близько 15.15 мільярдів $), що розрахована на 29 місяців. 1.25 мільярда SDR (1.89 мільярда $) буде доступно вже сьогодні. Зараз не хочу вдаватися до аналізу, чим це може закінчитися для України, але скажу одне, гроші точно підуть не за потребою держави.
Посилання на сайт МВФ: http://www.imf.org/external/np/sec/pr/2010/pr10305.htm
Proof @ July 29, 2010
ЄББР поліпшив прогноз зростання ВВП в Україні на 2011 рік
Posted in: Європа | Comments (0)
Європейський банк реконструкції і розвитку зберіг прогноз зростання валового внутрішнього продукту України в поточному році на рівні 4% і поліпшив його на 2011 рік з 4% до 4,1%.
Згідно з оприлюдненим у четвер липневим оновленням регіональних макропрогнозів банку, за підсумками четвертого кварталу цього року зростання ВВП у порівнянні з аналогічним періодом 2009 року складе 6%, а за підсумками четвертого кварталу 2011 року — знизиться до нуля.
За його оцінками, в першому кварталі цього року зростання ВВП було 4,9%, тоді як у другому він сповільнився до 2,3%, а в третьому — прискориться до 2,9%.
ЄБРР нагадує, що в четвертому кварталі 2009 року падіння ВВП складало 7%, ще роком раніше — 8%.
Proof @ July 22, 2010
Український нейтралітет чи брехня Януковича?
Posted in: ЄС, Європа, Азія, НАТО, Північна Америка, СНД | Comments (0)
14 липня 2010 року, у Києві пройшла міжнародна конференція Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), на якій було оголошено про необхідність проведення широкомасштабної пропаганди діяльності ОДКБ серед українців для «прочищення мізків».
У про-російському уряді, який був створений в Україні після перемоги Януковича на президентських виборах минулої зими більшість політиків хочуть більш тісного співробітництва з Росією аж до економічної, політичної і військової інтеграції.
Таким чином, що стосується економічної інтеграції, то це вже занадто пізно для відкрито про-російських політиків таких, як Президент України Віктор Янукович, тому що Україна з 2008 року є членом Світової Організації Торгівлі (СОТ). Росія, Казахстан, Білорусь не є членами цієї міжнародної організації, тому Україна не може вступити в російський проект під назвою митний союз. Тим краще для України. Ми повинні сказати дякую Ющенку за те, що Україна вступила в СОТ і за те, що цим самим він врятував нашу економічну незалежність.
Що стосується політичної інтеграції України, то Україна не є частиною ні Європейського союзу (ЄС) ні Співдружності Незалежних Держав (СНД). Тоді, як ЄС не проявляє політичної волі щодо українського питання про можливе приєднання до ЄС, це дає всі можливості для маневрування Росії з приводу втягнення України в свою сферу інтересів (СНД та інші проекти). Відштовхуючи Україну, ЄС може отримати зону нестабільності поблизу своїх східних кордонів. В іншому випадку, ЄС покаже своє справжнє обличчя народу і громадянам ЄС щодо подвійних стандартів щодо такої європейської країни, як Україна. Звісно це погіршить імідж ЄС в очах людей в усьому світі як організація/країна, яка бореться за демократію і свободу народу.
Що стосується військової інтеграції України, то до цих пір Україна лишається нейтральною країною, але це може змінитися. У 2008 році на Саміті НАТО в Бухаресті, Румунія, під російським, французьким та німецьким тиском НАТО не надало Україні План дій щодо членства (ПДЧ). І народ України, який сподівався на підтримку НАТО і надання ПДЧ, після повного провалу на цьому політичному напрямку вважає, що Захід забув народ і він не вірить у цінності заявлені ЄС. Що це дає ЄС і НАТО? Перш за все, НАТО ризикує втратити Україну як активного партнера (Україна бере участь у всіх операціях НАТО від операції “Активні зусилля” до Афганістані). Але це не в інтересах України так активно співпрацювати не будучи членом НАТО. Таким чином, новий про-російський Президент України Віктор Янукович штовхає Україну в руки Росії. Тобто, його команда буде сприяти ОДКБ, але ОДКБ є військовим блоком, що є противником НАТО і всього Заходу, на мій погляд, це поганий знак/повідомлення для європейських та американських політиків. В іншому випадку, в майбутньому Україна, швидше за все, буде приєднана до ОДКБ і стане ворогом НАТО.
Замість висновку. ЄС і США повинні задати собі питання: «Чи хочуть вони мати Україну як стабільного та передбачуваного партнера або ж вони хочуть мати зону нестабільності та Україну, яка грає за російськими правилами?».
Proof @ July 17, 2010
Хіларі Клінтон відвідала Україну
Posted in: Європа, НАТО, Північна Америка | Comments (1)
Цього тижня держсекретар Сполучених Штатів Америки Хіларі Клінтон відвідала Україну. Вона зустрілася з президентом України Віктором Януковичем, а також із українською опозицією.
Вона, загалом, не критикувала українську владу. Хоча і сказала, що США спостерігатимуть і надалі за рівнем свободи слова в Україні. Щодо питання про відмову України вступати в НАТО, вона сказала, що поважає суверенне право України у виборі союзників, але наголосила про відкритість дверей НАТО.
Так ось, у мене виникає питання. Чому ці двері будучи відкритими, не пропустили Україну, коли в українського уряду була політична воля? І до того ж, про що свідчить візит. Х. Клінтон? У когось є ідеї?
Proof @ July 5, 2010
Зіткнення цивілізацій посеред України
Posted in: Європа | Comments (3)
У цьому році майже одночасно суди в Донецьку позбавили Шухевича та Бандеру звання Героя, а міськради у Львові, Тернополі, Івано-Франківську присвоїли їм звання почесних громадян.
Одні й ті самі люди за одні й ті самі вчинки в одному випадку вважаються героями, в іншому злочинцями. Причому не на рівні персональних уподобань, а на рівні рішень державних інституцій.
Якщо б такі протилежні оцінки одного явища ми почули від Москви та Тбілісі, або ж від Тегерану та Вашингтону, то ясна річ – це ворогуючи сторони, які діаметрально протилежні у своїх оцінках. Але ж Донецьк і Тернопіль знаходяться не у двох ворогуючих державах, а в одній.
Тоді це повинно вважатися ознакою державної шизофренії в складній формі.
Шизофренічне роздвоєння особи на державному рівні виникає у випадку, коли в межах однієї держави співіснують дві різні цивілізації.
Цивілізаційна парадигма
Такий підхід, або як кажуть у вчених колах – цивілізаційна парадигма – у політології здобув популярності після виходу в 1996 році книги Самюела Гантінгтона “The Clash of Civilizations” – “Протистояння цивілізацій”, хоча більш точно буде “зіткнення”. Після того як глобальний конфлікт комунізму з капіталізмом був вичерпаний, саме в зіткненні автор вбачав основний конфлікт сучасної історії.
Однією цивілізацією може бути сукупність народів та держав, наприклад, сучасна західна цивілізація, а може бути одна країна-цивілізація, як Китай.
А може скластися ситуація, коли в одній країні існують одночасно дві цивілізації.
Гантінгтон називає ці країни розколеними. Такі, як Судан, Індія, Шрі-Ланка, Малайзія, Україна. Проте межу розколу і його природу в Україні він визначає без глибокого аналізу, тому робить це помилково.
Конфлікт, який розколює Україну, з точки зору Гантінгтона, є конфліктом між західною та православною цивілізаціями. При цьому “західна цивілізація” в Україні представлена районами проживання греко-католиків. А тому межа конфлікту має пролягати по лінії, що відділяє Галичину та Волинь від решти України.
За наочне підтвердження Гантінгтон використовує результати голосування на президентських виборах 1994 року. Тоді лінія розколу проходила по східному кордону Київської, Черкаської, та південному кордону Черкаської, Вінницької областей. Але ж, очевидно, що ці області не є уніатськими за панівною конфесією.
Ще більш показовими є результати президентських виборів 2004 та 2010 року, та парламентських 2007 року.
Результати дають стабільну лінію, за якою “західна” частина України включає ще й Чернігівську, Сумську та Полтавську області, які ні географічно, ні релігійно не належать до тієї межі, по якій провів поділ Гантінгтон.
Стабільність цього поділу вже стає достатнім приводом для аналізу його природи. Очевидно, що він не є релігійним. Такі ж самі православні знаходяться по обидві сторони лінії розколу.
З точки зору Гантінгтона, на схід від лінії розколу знаходиться “православна цивілізація”. Але точніше це називати “російською” або ж “євразійською” цивілізацією. Зараз Росія, включаючи її мусульманське населення, становить специфічну самостійну цивілізацію, до якої належать також колишні середньоазійські республіки СРСР, що стали незалежними державами, але не покинули культурну зону Росії.
Тому релігійне визначення цієї цивілізації не правильне. Вона включає православних та мусульман, а також значну кількість атеїстів, що утворились в наслідок антирелігійної політики СРСР.
Звідси логічно, що цивілізаційний розкол в Україні не має релігійних ознак.
Найдавніше свідоцтво
“Узятий же був Київ місяця березня у дванадцятий день, у середу другої неділі посту. І грабували вони два дні увесь город. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи з мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх.
І взяли вони майна безліч, і церкви оголили, і дзвони познімали … і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерської святої Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його од такої біди”.
Це – запис із літопису про тотальне пограбування та руйнацію Києва в 1169 році. То не половці, то не монголи, то війська Великого князя Володимирського Андрія Боголюбського та декількох князів, яких він долучив до справи.
Жорстокі конфлікти, аж до вбивства, були звичайними для Рюриковичів. Сам по собі похід руських князів на Київ не дивина, інновація Андрія Боголюбського полягала в тому, що він прагнув не заволодіти, а знищити Київ.
Але навіщо? Це ж не була громадянська або релігійна війна. Вчинок князя Андрія виглядає геть не вмотивованим, навіть привід для розгрому Києва в літописах відсутній.
Дуже правдоподібним виглядає пояснення, яке наводить Грушевський.
Уявіть собі, що в той час Володимирсько-Суздальська земля – це Америка Київської Русі, вона почала швидко розвиватися саме за княжіння Боголюбського. Андрій створював це князівство с самого початку як автократичну державу, зародок майбутнього російського абсолютизму та деспотизму. Звідси можна зрозуміти його відношення до Києва.
Андрієві, пише Грушевський, “не симпатичні були самі історичні традиції, зв’язані з Києвом, … ся безконечна галерея князів, впливи боярства і політична роль громад. Перебороти се – не було надії, й Андрій змагає до того, аби знищити, понизити Київ.”
Якщо Грушевський правий, то руйнування Києва Великим князем Андрієм Юрійовичем можна вважати першим передвісником цивілізаційного конфлікту між західним та євразійським світом.
Хоча самих цих цивілізацій у той час ще не було сформовано. Вони сформуються через декілька сторіч.
Свідоцтва Зиґмунда Герберштейна
У першій половині 16-го сторіччя в Західній Європі не було більш освіченого знавця східноєвропейських країн та Московії, ніж Зиґмунд Герберштейн, видатний дипломат королівського дома Габсбургів.
Він першим свідчить про безпрецедентну владу московського государя: “Владою, яку він має над своїми підданими, він далеко перевершує всіх монархів цілого світу… Всіх однаково він гнітить жорстоким рабством, так якщо він прикаже будь-кому бути при дворі його, або йти на війну, або правити будь-яке посольство, той має виконувати все це власним коштом.”
Ще не народились Іван Грозний, Петро I, Сталін – але можливість рабського використання будь-якої людини вже безперечна. Більш того, вона вже є нормою, яка прийнята в суспільстві.
“Цей народ знаходить більше задоволення в рабстві, ніж у свободі” – ця фраза Герберштейна стала тавром для визначення суті політичної культури Росії на віки вперед.
А що про іншу, європейську частину Русі?
На той час то є Литва, яка в описі Герберштейна сягає від Лівонії (сучасної Латвії) до Черкас. Тобто на той час більшою частиною складалася із земель нинішньої Білорусі та України.
Не дивно, що тодішня Литва була країною переважно православною, а не католицькою. Найзнаменитіші серед литовців того часу, за визнанням Гарберштейна, були князь Костянтин Острозський та князь Михайло Глинський, тобто корінні волиняни, а зовсім не литвини.
І ще один дуже красномовний факт: “Литовський Статут” був написаний в оригіналі 16-го сторіччя руською мовою.
Слабкість влади монарха Литви щодо його підданих викликає подив Герберштейна, особливо в порівнянні з Московією. Магнати Литви, за його враженням, “не стільки користуються непомірною свободою та добротою своїх государів, скільки зловживають нею”.
Складно уявити більший контраст сусідніх країн, ніж політичні свободи Литви та досконалий деспотизм Московії.
Де проходить лінія розколу?
Як бачимо, свідоцтва принципової різниці двох політичних культур можна знайти в неймовірній історичній давнині. Місце проходження цієї лінії сьогодні можна вказати дуже конкретно за багатьма критеріями, серед яких найочевидніший – це електоральна географія.
Усі національні вибори з 2004 по 2010 рік дають одну й ту саму межу:
Я не знаю, хто першим звернув увагу, що ця лінія – то є кордон Речі Посполитої в 17-му сторіччі.
Мені здається, що першим був Микола Рябчук, який писав про цю лінію поділу: “Річ Посполита не була ідеальним місцем для життя, але це була інша цивілізація, ніж Московське царство. Люди довгий час жили поза межами Росії та Совєтського Союзу. Південь і Схід, зауважте, ніколи не жили поза межами СРСР чи Росії…”
Ще цікавіше географічне співставлення зробив Станіслав Біличенко: ця карта відповідає карті розповсюдження української мови як рідної за результатами останнього перепису населення. Те, що цей поділ не випадковий, підтверджено також дослідженнями КМІС, у яких доведено, що в Україні політичний вибір будується не на політичних програмах, а на національних почуттях.
І на останок ще про цю лінію поділу.
Ось витяг с прес-релізу GfK про результати опитування щодо приєднання України до ЄС від 16 травня 2010 року: “Мешканці центральних та західних областей, а також Києва підтримують можливий вступ України до ЄС – 69%, 61% та 60% опитаних відповідно. Водночас мешканці Східного та Південного регіонів більш активно висловлювалися проти цього членства – 35% та 31% опитаних у цих регіонах”.
Пряме питання про цивілізаційну ідентичність – пряма відповідь про те, хто є ким.
Можливі варіанти
У конфлікті двох цивілізацій, у даному випадку західної та євразійської, у межах однієї держави можливі такі варіанти розвитку:
1. Євразійська цивілізація підкорює західну.
2. Західна цивілізація підкорює євразійську.
3. Зберігається ситуація рівноваги.
4. Кожна з конфліктуючих цивілізацій створює свою окрему державу.
Варіант 1. Найлегше прогнозований варіант. Це ситуація останніх трьохсот років, але при значному послабленні позицій євразійців порівняно до попередніх років.
По-перше, вони не домінують за чисельністю, як було, коли Україна входила до складу Росії та СРСР. По-друге, вони не мають у своєму розпорядженні всевладного репресивного апарату часів СРСР. Тому тотальне придушення представників іншої цивілізації, як це було після приєднання західної України до СРСР, не виглядає реальним. Принаймні, поки що не відроджений потрібний для цього репресивний апарат.
Тому майбутній розвиток за цим варіантом – репресивне використання МВС, СБУ, прокуратури, судів, податківців спершу проти політичних опонентів, потім проти журналістів, потім проти всіх дисидентів.
Варіант 2. Найменш імовірний варіант, по причині двох факторів. По-перше, знову ж таки не має суттєвої чисельної переваги в Україні; по-друге, повна нездатність діяти одностайно й жорстко.
Наявність цих двох факторів у Латвії та Естонії принесла західній цивілізації досить швидку перемогу.
В Україні, навіть у період 2005-2009 років, коли був примарний шанс підкорення населення областей євразійської культури, нічого подібного не було. Ці області фактично були не підвладні центру, який тільки удавав вигляд, що він ними керує.
Залишається можливість не силового підкорення, а поступового культурного поглинання. Теоретично, то є можливим, але процес може займати віки. До того ж ніяких ознак цього процесу за 20 років не видно.
Варіант 3. Практично цей варіант можна реалізувати через поділ влади серед представників двох культур.
Країна адміністративно ділиться на рівне число євразійських та європейських земель, які пропорційно утворюють федеральний парламент, ділять пости президента та голови уряду. Значна частина повноважень та бюджетів залишається на рівні земель.
Конструкція хоча й можлива, але дуже хитка. Зміна чисельності соціальних груп, невідповідність нового суспільного балансу старій політичній конструкції, втручання екстремістів – усе це накопичується з роками й виводить ситуацію з рівноваги. І приходимо до одного із трьох інших варіантів.
Варіант 4. Представники кожної із двох цивілізацій не хочуть розглядати цей варіант, бо кожна із двох сторін вважає навіть на підсвідомості, що вона здатна здолати другу, і домінувати на всій території.
Усі – за цілу Україну. Можливо вони й праві, точніше – хтось із них один. Але. Дуже велике “але”.
Це домінування в будь якому разі буде насильницьким.
Умовити протилежну сторону ніхто не здатний. Більш того, ніхто нікого переконувати вже не хоче.
Ми свідомо обираємо насильницьке підкорення представників однієї культури представниками іншої. На терезах лежить, з одного боку, негатив збереження насильницької держави, із другого – хворобливий процес утворення двох держав, цивілізаційне однорідних, принципово менш конфліктних.
Сьогодні ніхто не готовий сказати, що переважить на цих терезах. Бо стає все ясніше, що так жити далі не можливо. Але ще не ясно, а як же можливо?
Дай Бог Україні сили втілити той варіант, який принесе нещастя меншій кількості людей. Та дай Бог розуму знайти цей варіант.
http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/11/5126765/
Proof @ June 20, 2010
В Україні позбавили частот «5 канал» і «ТВі»
Posted in: Європа | Comments (2)
Окружний адмінсуд Києва позбавив «5 каналу» і «ТВі» частот на мовлення.
Генеральний продюсер каналу «ТВі» Сергій Дем’янчук звинувачує голову СБУ Валерія Хорошковського у використанні свого службового становища для вирішення своїх бізнес-інтересів. Валерій Хорошковський використовує свою посаду не лише з метою захисту власного бізнесу, що взагалі неприпустимо в демократичному суспільстві, але й для утиску інших ЗМІ, зокрема «ТВі» та «5 каналу». Це є перешкоджанням свободі слова в Україні.
Я закликаю усі міжнародні організації та лідерів країн ЄС та США засудити такі дії. Хочу звернути увагу на те, що влада чинить тиск на свободу слова в Україні. Це є неприпустимо у європейській державі. Особливо прошу зреагувати організацію «Репортери без кордонів»!
Proof @ June 8, 2010
У кінці травня СБУ і ФСБ домовилися про повернення на Чорноморський флот співробітників російських спецслужб
Posted in: Європа, Азія | Comments (1)
Екс-голова СБУ Валентин Наливайченко вважає серйозною загрозою для національної безпеки України діяльність деяких іноземних розвідок.
В інтерв’ю ЗМІ пан Хорошковський сказав, що затриманий у лютому цього року офіцер російської спецслужби Владімір Александров засуджений українським судом за статтею шпигунство.
Разом із тим голова СБУ не вважає загрозою для національної безпеки України повернення низки співробітників ФСБ в Україну, на Чорноморський флот.
З паном Хорошковським згоден і заступник посла Росії в Україні Всеволод Лоскутов, який твердить, що співробітники російських спецслужб працюють у кожному військовому підрозділі і будуть виконувати свої обов’язки і на Чорноморському флоті і говорити, на його думку, про загрозу національній безпеці абсурдно.
Експерти нагадують, що повернення співробітників ФСБ в Україну стало можливим після приходу в Україні нової влади.
Ще до президентських виборів близько 20 офіцерів російських спецслужб, які забезпечували охорону Чорноморського флоту, у грудні минулого року полишили Україну.
Але в травні нинішнього, СБУ і ФСБ домовилися про їх повернення.
Експерти нагадують, що за другу половину 2009 року і у 2010 Служба безпеки затримала щонайменше 10 шпигунів, в тому числі і російських.
На думку екс-голови СБУ Валентина Наливайченка, найбільша загроза нікуди не поділася.
Ця загроза територіальній цілісності України залишається.
Proof @ June 2, 2010
Вислати у віддалені краї Союзу РСР всіх українців
Posted in: Європа, Азія | Comments (0)
Цілком таємно
Наказ № 0078/42 22 червня 1944
Народного комісаріату внутрішніх справ Союзу РСР та Народного комісаріату оборони СРСР
м. Москва
Агентурною розвідкою встановлено: за останній час в Україні, особливо в Київській, Полтавській, Вінницькій, Рівненській та інших областях, спостерігається явно ворожий настрій українського населення проти Червоної Армії і місцевих органів Радянської влади. В окремих районах і областях українське населення вороже чинить опір виконанню заходів партії і уряду щодо відновлення колгоспів і здачі хліба для потреб Червоної Армії. Воно для того, щоб зірвати колгоспне будівництво, вбиває худобу. Щоб зірвати постачання продовольством Червоної Армії, хліб закопують у ями. У багатьох районах ворожі українські елементи переважно з осіб, що переховуються від мобілізації в Червону Армію, організували в лісах «зелені» банди, які не тільки висаджують у повітря військові ешелони, але і нападають на невеликі військові частини, а також вбивають місцевих представників влади. Окремі червоноармійці і командири, потрапивши під вплив напів-фашистського українського населення і мобілізованих червоноармійців із звільнених областей України, стали розкладатися і переходити на бік ворога.
З вищевикладеного видно, що українське населення стало на шлях явного саботажу Червоної Армії і Радянської влади і прагне повернення німецьких окупантів. Тому, з метою ліквідації і контролю над мобілізованими червоноармійцями і командирами звільнених областей України, наказую:
1. 1. Вислати у віддалені краї Союзу РСР всіх українців, що проживали під владою німецьких окупантів.
2. 2. Виселення проводити:
а) у першу чергу українців, які працювали і служили у німців;
б) у другу чергу вислати всю решту українців, які знайомі з життям під час німецької окупації;
в) виселення почати після того, як буде зібраний урожай і зданий державі для потреб Червоної Армії;
г) виселення проводити тільки вночі і раптово, щоб не дати сховатися одним і не дати знати членам його сім’ї, які знаходяться в Червоній Армії.
3. 3. Над червоноармійцями і командирами з окупованих областей встановити наступний контроль:
а) завести в особливих відділах спеціальні справи на кожного;
б) всі листи перевіряти не через цензуру, а через особливий відділ;
в) прикріпити одного секретного співробітника на 5 чоловік командирів і червоноармійців.
4. 4. Для боротьби з антирадянськими бандами перекинути 12 і 25 каральні дивізії НКВС.
Наказ оголосити до командира полку включно.
Народний комісар внутрішніх справ Союзу РСР БЕРІЯ
Заступник народного комісара оборони Союзу РСР, маршал Радянського Союзу ЖУКОВ
Вірно: Начальник 4-го відділення полковник (Федоров)
За матеріалами Чуєв Ф. Солдати імперії: Бесіди. Спогади. Документи. — М., 1998
Proof @ May 16, 2010
Зрада України
Posted in: Європа | Comments (3)
Доброго дня мої дорогі читачі. Вибачте, що довго не писав. Я просто чекав, допоки набереться певна кількість цікавих події, а їх вже набралося чимало.
Почну із висловлення свого протесту діям президента України та уряду і парламенту України! Я, як громадянин України, невдоволений поточним плином справ в українській зовнішній і внутрішній політиці!
27 квітня 2010 року Верховна Рада зрадила Україну. Угоду про продовження перебування Чорноморського Флоту РФ в Криму ще на 25 років було ратифіковано. «За» проголосувало 236 депутатів із 450. Половина депутатів від Партії Регіонів не була в цей час на місці голосування. Вони блокували трибуну. Отже, «за» проголосувало 160 депутатів від ПР, зокрема Ринат Ахметов, відсутній у залі, які в цей час блокували трибуну.
Я думаю, пояснювати наскільки ця подія є негативною для України та її національної безпеки просто непотрібно. Бо, як всі знають, держава, що має на своїй території іноземну базу – це завжди певна загрозу суверенітету та незалежності зовнішньої та внутрішньої політики.
Якщо подивитися на інші аспекти, то просто немає слів щоб описати наскільки нова українська влада за 50 днів здала національні інтереси. Законопроект про відміну українського дубляжу фільмів, введення обов’язкового вивчення російської мови в школах, спроби переписати історію створюючи спільний підручник історії з Росією, здача Росії авіабудівної галузі, енерготранспортної галузі, а також багато інших подій змушують задуматися, якою ж була ціна (в €) за національну зраду…
Сподіваюся, українська опозиція разом з українським народом завадить прийняттю таких законів! Все в наших руках.
Proof @ May 2, 2010
Киргизстан і російське відродження
Posted in: Європа, Азія, СНД | Comments (2)
Минулого тижня стався ще один ключовий успіх у відродженні Росії на пострадянському просторі, коли про-російські сили взяли під свій контроль Киргизстан.
Киргизька революція була швидкою і інтенсивною. Протягом 24 годин, протести, які назрівали протягом кількох місяців закрутили в країні масові заворушення, президент втік, а новий тимчасовий уряд взяв під свій контроль владу. Порядок, в якому кожна необхідна частина для заміни одного уряду на інший стався в такий короткий період, дискредитує аргументи, що це було стихійне повстання народу у зв’язку з незадовільною економічною ситуацією. Замість цього, ця революція виявляється заздалегідь спланованою.
ЗАЗДАЛЕГІДЬ СПЛАНОВАНА РЕВОЛЮЦІЯ
Опозиційні сили в Киргизстані вже давно протестували, особливо після «тюльпанової революції» у 2005 році, що привела нещодавно поваленого президента Курманбека Бакієва до влади. Але різні опозиційні угруповання, які ніколи не могли зробити революції – аж до часу, поки Росія не втрутилася.
За кілька тижнів до революції, обрані киргизькі опозиціонери відвідали Москву для зустрічі з прем’єр-міністром Росії Володимиром Путіним. Джерела STRATFOR у Киргизстані, повідомили, що усюди є помітна присутність службовців ФСБ Росії на місцях у період кризи, і Москва відрідила 150 елітних російських десантників на наступний день після революції полетіти на російську базу в Киргизстані. Як пилу почав осідати, Росія схвалювала владу.
Є мало причин, чому Росія націлилася на країну, що знаходить майже за 600 миль від її кордонів (і майже 1900 миль від столиці до столиці), навіть за умов, що Киргизстан не є цінним призом. У країні немає ні економіки ні стратегічних ресурсів, щоб про них говорити, країна дуже сильно залежить від усіх своїх сусідів щодо продуктів харчування та енергії. Але вона має цінне географічне положення.
Центральна Азія, в значній мірі, складається з масивного степу понад мільйон квадратних кілометрів, що робить регіон легко доступним для вторгнення. Одна основна географічна характеристика крім степу є гори Тянь-Шань, коло, яке відділяє Центральну Азію від Південної Азії та Китаю. Розташований в цих горах Ферганської долини, де проживає більша частина населення Центральної Азії завдяки його орним землям і захисту, що дають гори. Ферганська долина є серцем Центральної Азії.
Щоб запобігти консолідації цього ядра у центр сили в регіоні, Радянська влада поділила Ферганську долину між трьома країнами. Узбекистан займає долину, Таджикистан має вхід в долину і Киргизстан – має височини, що оточують долину. Киргизстан не має економічно цінної частині долини, але він отримує користь через її оточення. Контролювати Киргизстан дорівнює контролювати долину, отже, Центрально-Азійське ядро.
Крім того, столиця Киргизстану, Бішкек, розташована всього за 120 миль від найбільшого міста Казахстану (історичної та економічної столиці), міста Алмати. Розташування Киргизстану у Тянь-Шані також надає Киргизстану можливість контролювати китайський рух в цьому регіоні. І його високогір’я також дає можливість споглядати китайську Таримську западини, частину спірного Синьцзян-Уйгурського автономного району.
З огляду на його стратегічне положення, контроль Киргизстану надає можливість тиску на Казахстан, Узбекистан, Таджикистан і Китай. Киргизстан, таким чином, є найголовнішою частиною загального плану відродження Росії в її пострадянському просторі.
РОСІЙСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Відродження Росії є функцією від її надзвичайної географічної вразливості. Росії не вистачає визначених географічних бар’єрів між нею та іншими регіональними державами. Російське ядро – це ділянка території від Москви вниз до житниці Поволжя. У середньовіччі ця область була відома як Московія. Вона не має річок, океанів або гір щоб демаркувати свої кордони. Її єдиною реальною внутрішньою обороною є погана погода і густі ліси. Це призвело до історії нескінченних вторгнень, у тому числі грабежі спричинені будь-ким від монгольських орд до тевтонських лицарів з нацистами.
Щоб протистояти цій постійній незахищеності, Росія історично завжди дотримувалася принципу розширення. Таким чином, Росія постійно прагне до розширення на достатні відстані, щоб закріпити свою владу в обумовлених географічних бар’єрах – як гірський ланцюг – або розширитися досить далеко, щоб створити буфер між собою та іншими регіональними державами. Ця мета розширення стала ключовим фактором для національної безпеки Росії і її здатності до виживання. Кожен російський лідер розумів це. Іван Грозний долучив до імперії українські болота на південному заході, Катерина Велика – степи Центральної Азії і Тянь-Шань, і Радянський Союз – більшість країн Східної та Центральної Європи.
Експансія Росії проводилася в чотирьох стратегічних напрямках. По-перше, на північ і північний схід щоб отримати захист, що забезпечується Уральськими горами. Ця стратегія експансії є більшою мірою «лише на всякий випадок». Таким чином, у випадку, якщо Москва паде, Росія може сховатися на Уралі і підготуватися для майбутнього відродження. Сталін використав цю стратегію у Другій світовій війні, коли він перевіз багато промислових міст Росії на територію Уралу, щоб захистити їх від нацистського вторгнення.
Другий стратегічний напрямок полягає в напрямку на Захід до Карпат і через Північноєвропейської рівнини. Утримувати землі аж до Карпат – традиційно включаючи Україну, Молдову і частину Румунії – створює якір в Європі, який зможе захистити Росію на Південному-Заході. Тим часом, Північноєвропейська низовина є однією з самих незахищених підходів до Росії, не даючи Росії буферу. Мета Росії полягала в тому, щоб проникнути на рівнину настільки глибоко, наскільки це можливо можливо, що робить саму відстань, подолання якої, щоб дістатися Росії, стане проблемою для потенційних загарбників.
Третій напрямок – на південь до Кавказу. Це припускає володіння як Великими так і Малими Кавказьким гірськими хребтами, створюючи жорсткий географічний бар’єр між Росією і регіональними потугами, як Туреччина та Іран. Це також має на увазі контроль Росією мусульманських регіонів (наприклад: Чечні, Інгушетії та Дагестану), а також Грузії, Вірменії та Азербайджану.
Четвертий напрямок – східний і південно-схід Сибір і Середня Азія. Тянь-Шань є єдиними географічним бар’єром між російським ядром і Азією; степи Центральної Азії є, як випливає з назви, плоскими допоки не наткнеться на гори Киргизстану.
За винятком Північноєвропейської рівнини, російська стратегія розширення фокусується важливості гір – Карпат, Кавказу і Тянь-Шаню – як географічних бар’єрів. Утримувати землі аж до цих обумовлених бар’єрів є частиною великої стратегії Росії, без якого Росія є вразливою і слабкою.
Росії в радянську епоху досягла цих цілей. Вона утримувала землі аж до цих гірських бар’єрів і контролювали Північноєвропейську низовину аж до Західнонімецького кордону. Але її позиції на цих якорях здригнулися з падінням Радянського Союзу. Це падіння почалося, коли Москва втратила контроль над чотирнадцятьма інших державами Радянського Союзу. Розпад СРСР не гарантував, звичайно, що Росія не відродиться в іншій формі. Захід – і особливо США – таким чином, зрозуміли кінець «Холодної війни», як можливість забезпечити те, щоб Росія ніколи не відродилася як велика Євразійська гегемонія.
Щоб зробити це, Сполучені Штати почали вторгатися у стосунки держав між Росією і у її географічні бар’єри, виводячи їх з російської сфери в процесі, який в кінцевому підсумку побачити вплив Росії, що міститься лише в межах самої Росії. Для цього, Вашингтон прагнув до розширення свого впливу в країнах, які оточують Росію. Цей процес розпочався з розширенням американського військового клубу – НАТО, в країни Балтії у 2004 році. Це буквально поставило Захід на поріг Росії (в її найближчій точці, країни Балтії знаходяться на відстані менше ніж 100 кілометрів від Санкт-Петербургу) на одній з найслабших місць Росії на Північноєвропейській рівнині.
Потім Вашингтон заохотив проамериканські і про-західні демократичні рухи у колишніх радянських республіках. Це були так звані «кольорові революції», які почалася в Грузії у 2003 році і переїхали в Україну у 2004 році, і до Киргизстану в 2005 році. Це ампутувало три російські гірські якоря.
Помаранчева революція в Україні довела переломний момент в американо-російських відносинах. У той момент, Москва зрозуміла, що Сполучені Штати прагнуть перманентно вивести її з ладу. Коли Україна стала помаранчевою, Росія почала організовувати відповідь.
ВІКНО МОЖЛИВОСТІ
Росія отримала чудову нагоду відштовхнути американський вплив у колишніх радянських республіках, і перевизначити регіон завдяки війні США у Афганістані та Іраку, із кризою в Ірані. Його увага на ісламському світі лишила Вашингтон з обмеженою здатністю продовжувати дії на пострадянському просторі чи для боротьби з будь-якою російською відповіддю на західний вплив. Москва знає, що Вашингтон не буде залишатися зацикленим на ісламському світі протягом тривалого часу, тому Росія активізувала свої зусилля подолання західного впливу на пострадянському просторі і для гарантування національної безпеки Росії.
В останні кілька років Росія працює задля відкату західного впливу на пострадянському просторі країна за країною. Москва домоглася низки значних успіхів у 2010 році. У січні Москва підписали угоду про митний союз і економічну реінтеграцію Росії з Казахстаном і Білорусією. Крім того, в січні, про-російський уряд було обрано в Україні. А тепер, про-російських уряд прийшов до влади в Киргизстані.
Остання з цих країн є важливою віхою для Москви, враховуючи, що Росія навіть не межує з Киргизстаном. Це означає, що Москва повинна бути у безпеці у її контролю територією від російського ядра до степів Центральної Азії.
Оскільки вона намагається відкотити вплив Заходу, Росія протестувала кілька інструментів в кожній з колишніх радянських республік. До їх числа відносяться: політичний тиск, соціальна нестабільність, економічна потуга, енергетичні зв’язки, служб безпеки і пряме військове втручання. До цих пір тиск її енергетичними зв’язками – як видно на прикладі України та Литви – виявився найбільш успішним. Росія використовувала відключення поставок щоб заподіяти шкоди країнам і заручитися реакцією з Європи проти цих держав. Використання прямої військової інтервенції – як видно на прикладі Грузії – також виявилася успішною, з Росією, що в даний час, утримує третю частину країни. Політичний тиск на Білорусь і Казахстан підштовхнуло країни на підписання вищезазначеного митного союзу . А тепер з Киргизстаном, Росія довела готовність прийняти сторінки американської п’єси і запалити революцію за аналогією з прозахідними кольоровими революціями. Стратегія Росії була індивідуальною для кожної країни, з урахуванням їх відмінностей щоб покласти їх в кишеню Москви – або, принаймні, зробити їх більш прагматичними відносно Росії.
До цього часу, Росія майже повернулася до своїх гірських якорів з кожного боку, хоча вона ще має зшити Північноєвропейську рівнину. І це лишає набагато сильнішу Росію для Сполучених Штатів для боротьби, коли Вашингтон поверне свій погляд до Євразії.
ЦЯ ДОПОВІДЬ ОПУБЛІКОВАНА ІЗ ДОЗВОЛУ STRATFOR
Proof @ April 13, 2010
Загибель Президента Польщі Леха Качинського
Posted in: ЄС | Comments (0)
Я висловлюю співчуття його сім’ї та усьому польському народові!
Proof @ April 10, 2010
Росія: загроза порядку періоду пост-холодної війни
Posted in: Азія | Comments (2)
Я знайшов цікаву інформацію про НАТО і загрози стабільності у світі і т.д.
Але тут, я хочу поговорити тільки про загрозу під іменем “Росія”.
Ось хронологія подій, останніх актів залякування з боку Росії, представлений Групою стратегічних досліджень, Фонду з досліджень та гуманітарних наук в Мадриді:
Січень 2009 – Загрози відрізати логістичні шляхи в Афганістан
Січень 2009 – Ембарго на газ для України
Грудень 2008 – Росія постачає новітні системи протиповітряної оборони в Іран
Листопад 2008 – Російські стратегічні бомбардувальники приземляються у Венесуелі
Листопад 2008 – Російські військово-морські навчаннях із залученням ядерних кораблів у Карибському басейні
Листопад 2008 – Загрози розмістити ракети в Калінінграді
Лютий 2008 – Загрози націлити ракети на Україну
Серпень 2008 – Вторгнення в Грузію
Лютий 2007 – Загрози націлити ядерні ракети на Польщу й Чехію
Лютий 2007 – загрози вийти з Договору про ракети середньої і малої дальності
Квітень 2007 – Кібер-атаки на Естонію
Січень 2007 – Енергетичне ембарго проти Білорусі
Червень 2007 – Загрози націлити ядерні ракети на Європу
Січень 2005 – Росія перекрила надходження газу до Україну
Робіть правильні висновки!
Proof @ April 6, 2010
Росія, у якої не залишилося друзів
Posted in: Азія | Comments (0)
“Успішна” політика Кремля призвела до того, що від Росії відвернулися навіть народи-брати. Набридло бути вічно молодшими… За даними Інституту стратегічних досліджень BISS, 54% білорусів більше не хочуть будувати з Росією союзну державу. Років п’ять тому ніхто в Москві не міг уявити таких цифр навіть у страшному сні. На думку експертів Інституту політичного і військового аналізу, який виконує роботи на замовлення Ради безпеки РФ та Державної Думи, Росія вже втратила всіх союзників на території колишнього СРСР.
Виходить, не ми, українці, такі “погані”, хто “зрадив” Росію-мати? Щось, останнім часом, усі колишні сателіти стали відвертається від Кремля. І чим більше в Москві отримують “перемог” – тим крутіше від неї відвертаються.
Кубинцям не сподобалося припинення економічної підтримки від країни, яка їм майже не нав’язала соціалізм. В’єтнамців заділо закриття російської військово-морської бази – це все-таки гроші. Серби, сподівалися на допомогу російських “братів”, пам’ятають, як їх країну спочатку відбомбили, а потім пороздирали на частини – Москва не допомогла. Полум’яний Уго Чавес настільки, чорт забирай, полум’яний, що своїм соціалістичним нутром відчуває іншу природу кремлівських олігархів. Йому ближче Лукашенко, черговий “ворог” Росії.
А колишні республіки СРСР – Прибалтику, Молдову, Грузію і Україну – взагалі можна не згадувати – вороги. Показово, що в цих країнах підкреслюють: ми дуже добре ставимося до Росії і росіян, поважаємо велику російську культуру. Та і росіян там живе чимало… Що ж відбувається? Може, настав час подивитися в дзеркало? На жаль, саме цього в Росії ніколи не хотіли робити…
Знаючі люди:
“У Росії є союзник – Нікарагуа”
Станіслав Кульчицький, професор, доктор історичних наук:
- Ви помиляєтеся, кажучи, що у Росії не залишилося друзів. Один є, це Нікарагуа. Але Росія, я маю на увазі її влада, і не намагається з кимось дружити. Навіть країни-сателіти, на зразок Білорусі, ображені на дії Кремля.
Я нещодавно повернувся з Вірменії. Країна повністю залежить від Росії, на 100%. Це і газ, і виробництво, і вся економіка… Причому країна дійсно знаходиться в складному становищі – поруч Азербайджан і Туреччина. Російські прикордонники контролюють кордон Вірменії з Туреччиною.
І ось, приїжджає якийсь офіцер з Міноборони Росії, заявляє: “Вірменія у нас в кишені”. Це неприкрите хамство. Імперський тон, хазяйські манери в чужій країні викликають негативну реакцію. Згадайте хоча б нещодавнє “демонузування” України російською пропагандою.
“Політика Кремля сокирна, незграбна”
Рустем ЖАНГОЖА, сходознавець:
- Декларативні заяви про вічну дружбу і братерство в Середній Азії сприймають з усією душею. Це речі само собою зрозумілі. Але політика Кремля сокирна, незграбна. Ми не безсмертні. Різні Бердимухаммедови, Каримовим – підуть. А от в народній пам’яті залишиться, наприклад, ставлення москвичів до таджики.
Справа навіть не в тому, що їх представляють дурними людьми. У Душанбе москвич, який намагається порозумітися по-таджицький, теж буде виглядати дуже нерозумно. Але люди запам’ятають, як їх родичів у Москві били, принижували, вбивали. Щоб налагодити відносини з країнами Середньої Азії – потрібно просто сприймати людей як рівноцінних партнерів. У них дуже давня, прекрасна культура, своєрідне мислення. Ось і весь секрет.
“Нове покоління російських дипломатів, перепрошую, бездарне”
Олексій ФЕДОРОВ, російський правозахисник:
Зрозуміло, що в політиці немає вічних друзів. Є інтереси. Але, слава Богу, немає у нас і справжніх ворогів. Я слово “вороги” принципово, підкреслюю, не вживав би. Економічні інтереси куди важливіше. З ким вони у Кремля не співпали – ті відразу оголошуються “ворогами”.
Політики всіх “наших колишніх” країн знають тільки одне – торг. Причому дуже жорсткий. Це така прагматика. У мене особисто, як у громадянина Росії, вона часом викликає образу за свою країну. Нове покоління російських дипломатів також не вселяє надій. Вони, перепрошую, бездарні. У порівнянні з ними чиновники МЗС СРСР набагато професійніші. Вони наполегливо просували різні нехороші речі, у які щиро вірили. Розуміли, з ким і про що говорять. А теперішні плутають Євросоюз з Європарламентом. Міркують, скажімо, про Далекий Схід, ні разу там не побував…
Налагодження дипломатичних відносин з сусідами я бачу в фантастичному, нездійсненному варіанті: наша влада прислухається до суспільних, недержавних організацій. Це куди дієвіше. Адже особисті зв’язки росіян з українцями, білорусами – величезні.
Proof @ April 5, 2010
Щасливого Великодня!
Posted in: Без категорії | Comments (0)
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
Proof @ April 4, 2010
Cкасування візового режиму з ЄС – питання місяців
Posted in: ЄС, Європа | Comments (0)
Скасування візового режиму з Євросоюзом для українців – питання місяців, але Україні потрібно провести всі необхідні реформи.
Про це заявив колишній генсек НАТО і високий представник Євросоюзу з питань спільної візової політики Хав’єр Солана в інтерв’ю газеті «Комерсант-Україна».
«Для скасування візового режиму вам треба багато чого зробити», – сказав він на запитання, чому Україна досі не змогла домовитися про скасування візового режиму з ЄС.
«Йдеться насамперед про технічні завдання. Вам необхідно створити базу даних (закордонних паспортів); можливо, вам доведеться перейти на біометричні паспорти», – сказав Солана.
На зауваження, що президент Віктор Янукович уже пообіцяв українцям, що доможеться скасування візового режиму протягом одного року, він зазначив:
«Я не знаю точно, скільки це займе часу – 9, 12 чи 20 місяців. Але в будь-якому випадку вирішення проблеми візового режиму – питання місяців».
«Єдина умова – ви повинні провести всі необхідні реформи. Терміни їхнього проведення залежать тільки від вас», – наголосив Солана.
Proof @ April 3, 2010
Теракти в Москві, Росія
Posted in: Азія | Comments (2)
У московському метро на станціях “Луб’янка” і “Парк культури” прогриміли вибухи.
Десятки людей загинули. Остаточна кількість жертв уточнюється, але за різними даними, загинули щонайменше 37 людей.
Речники ФСБ повідомили, що вибухи скоїли бомбістки-смертниці.
Міністерство з надзвичайних ситуацій назвало число поранених – 65 осіб.
Перший вибух пролунав на початку ранкової години пік о 7:52 на станції метро “Луб’янка”. О 8:36 вибух пролунав на станції “Парк культури”.
Водночас МНС Росії спростувало повідомлення деяких ЗМІ про нібито третій вибух у столичному метро.
Московську міліцію переведено на посилений режим служби.
Представник прокуратури Москви заявив, що за фактами вибухів уже порушено кримінальну справу за статтею “тероризм”.
Це найгірший напад у російській столиці за понад 6 років.
Востаннє вибух у московському метро стався на початку 2004 року, коли загинули 42 людини.
PS. Висловлюю свої співчуття сім’ям загиблих та поранених, а також усьому російському народові.
Proof @ March 29, 2010
